"Моя Україно!"

Перейти на головну сторінку проекту "Моя Україно!"

Корсетка

Корсе́тка(керсе́тка) — вид традиційного для українців жіночого верхнього одягу, безрукавка, пошита в талію з кольорової тканини, характерний для східних районів України.

Корсетка-безрукавка прикриває верхню частину жіночого тіла — груди і спину.

Корсетки з'явились на початку XIX століття, їх шили з доморобного сукна, пізніше — з легкої фабричної тканини на підкладці.

Корсетка облягала стан і розширювалась від талії вусами. Глибокий виріз горловини відкривав вишиту сорочку, поли і низ оздоблювали аплікаціями, мереживом тощо.

Постоли

Постоли (моршні, ходаки) — взуття, яке побутувало в Україні до початку ХХ століття. Виготовляли з одного шматка товстої, але м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини та способу стягування таке взуття ділилось на тупоносе та гостроносе.

Гуцульські постоли

На Гуцульщині постоли вбирали поверх онуч. Вони могли бути або із шкіри без шерсті («вироб'яки»), або із сирої шкіри з шерстю («сирівці»). Гуцульські постоли були або на обидва боки морщені, тоді кожен постол підходив на будь-яку ногу, або на один бік морщені, тоді серед них був лівий і правий. Гуцульські постоли мали задерті вгору (більше чи менше) носи і дірочки, в які просилювалися шкіряні ремінці або вовняні шнурки для стягування постолів. Ремінці або шнурки обкручувались декілька разів навколо ноги, поверх штанів у чоловіків.

У постоли на Гуцульщині вбиралися і влітку, і взимку. Зимою на ногу одягали «наперсницю» — малу м'яку вовняну онучу, поверх неї «поверхницю» — велику грубу вовняну онучу, поверх неї ще одну велику вологу вовняну онучу, а лише після того постоли і одразу виходили надвір. Волога онуча одразу замерзала і забезпечувала термозахист.

Українські пояси

Пояс у чоловічому строї відігравав важливішу роль ніж у жіночому. Щодо доісторичних часів існує мало відомостей про цю частину одягу, але відомо, що пояс належав до строю вищого стану суспільства, а також до строю військового стану, які носили металеві пояси, а просте населенння тоді задовольнялося шкіряними поясами. За княжих часів почали ймовірно носити пояси бавовняні, а в козацьку добу були поширені коштовні литі паси — переткані золотом та сріблом, такі пояси постачалися з Персії та Туреччини. А також н-д в Слуцьку виготовляли такі перські пояси. В 19 ст. серед козаків були поширені каламайкові пояси, з тканини каламайки, яка виготовлялася спеціально для цих поясів.

Українське вбрання підперезували завжди поясом. В 19 ст. такий пояс був переважно з шерсті. Пояс був найчастіше червоного, зеленого, синього, білого (рушник), чорного кольорів. Такі пояси могли бути і в смуги, найчастіше носили пояси червоної та зеленої барви. Найкращими поясами були червені, волоські, які мали повздовжні смуги різної ширини. Найчастіше такі пояси носили в Київській та Полтавській губерніях. На Волині пояси вязали з білої шерсті, а тоді окрашували їх в чевоний колір. Такі пояси мали на кінцях великі китиці. Чорні пояси носили старі чоловіки. Зелені пояси ніколи не були полосаті, їх носили переважно заможні та поважні господарі. Найбільше такі пояси носили в Золотоноському, Чигиринському, Черкаському повітах. На Поліссі носили білі пояси з полотна, перетканого на кінцях синьою та червоною заполочю.

Шаровари

Шаровари з'явилися на Сході як елемент одягу кочевих народів дуже давно. Шаровари можуть бути як чоловічі, так і жіночі. Зараз шаровари є часткою вбрання національного костюму курдів, пунтунів, дарі та ін.

Також шаровари увійшли у вбрання козаків Запоріжжя. У дорожніх нотатках німецького посла Epixa Лясоти (XVI ст.), який відвідав Запоріжжя, знаходимо згадку про такі елементи одежі запорожців, як татарський кобеняк і мантій. Посол відгукується про козаків як про людей дуже щедрих, котрі зробили йому багаті подарунки: кунячу шубу і чорну лисячу шапку. Відомості про костюм козаків XVII ст. є й у відомій праці Ґ. Левассер де Боплана. Він перелічує, зокрема, сорочки, шаровари, шапки і каптани з товстого сукна, що складали повсякденний козацький одяг. Польські письменники XVIII ст. зазначали, що запорізькі козаки носили широкі шаровари з золотим галуном замість опушки, суконні з відкидним рукавом напівкунтуші, білі шовкові жупани, шовкові з золотими китицями пояси й високі шапки зі смушковими окільниками сірого кольору і червоним шовковим вершком (шликом), який закінчувався китицею.

Українська чоловіча сорочка

Чоловічі сорочки шилися з домашнього полотна. За кроєм поділялися на два типи : перший тип подібний на жіночу : виріз призбирувався на нитку і до нього пришивали високий мякий комір. Рукава були також широкі з ластками під плечима, зібрані внизу та вшиті в чохли. Такі сорочки подібно жіночим мали вставки та шились лиштвою. Таку ж лиштву шили і на чохлах. Другий тип — це чумацька сорочка, вона шилася на дві пілки з примережиними по бочках «бочками». Рукава в таких сорочках були прямі. Комір в чумацьких сорочках був низеньким 1-2 см. Чумацькі сорочки завжди добірно вишивалися. Комір здебільшого — лиштвою, пазуха — вирізуванням, а рукава вирізуванням з лиштвою.

Сорочки Київщини та західної Полтавщини були з низьким комірцем-стійкою та широкими прямими рукавами, інколи призбираними в манжет. Біля шиї сорочки мали дві петлі, в які просилявся чорний шовковий шнурок або червона шовкова стрічка, які називали застіжкою. Комірець завжди був вишитий: сірими нитками (переважно в старших) або червоною та синьоюзаполоччю. Пазуха та кінці рукавів, якщо вони були не призбирані, також вишивались. Чоловічі від жіночих узорів досить часто відрізнялись. Для комірця, рукавів, пазухи були окремі узори. На Київщині вишивання було розвиненіше.

Існували такі назви узорів на комірах: рожевий, човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики.

На пазухах були такі узори: ляхівка на 3, 4, 5, 7, 9 дирочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик.

На рукавах була мережка з ляхівкою.

Старші люди мали сорочки вишиті або тільки на комірці або ще невеликими мережками на пазусі, на рукавах сірого кольору;заполоч в невеликій кількості була тільки на комірцях.

Іншого крою сорочки були з відкладними комірцями, мали багато складок біля шиї і не вишивались, або зрідка тільки комірець. Біля кисті рукав збирався на нитку і пришивався манжет — чехли. У західному Поділлі і на Поліссі сорочки носили поверх штанів. (За описом Павла Чубинського 1870 р.)